21 січня 2013

ТИ і твої свіТИ – незвичайний тренінг


20 січня у приміщенні Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України відбувся цікавий та неординарний захід із досить амбітною назвою «Творча людина у сучасному світі».
Неординарність полягала у вдалому доповненні зустрічі відео, фото та іншими ілюстративними матеріалами. А свою амбітність семінар-тренінг цілком виправдав, завдяки пластичному поєднанню теорії із практичними вправами. Його учасники отримали можливість самостійно осмислити значення власної творчості у просторово-часовому континуумі та підійти до розуміння важливості активної позиції як у власному творчому житті, так і в житті глобальному, архетипному та всюдисущому.

А якщо говорити просто, то шість (!) годин творчої роботи та спілкування з перервами на чай і каву минули неймовірно швидко для всіх учасників.
Ініціатор та тренер-керівник семінару - голова Полтавської обласної організації НСПУ Олена Гаран цікаво розповіла про напрямки розвитку особистості на тлі сучасності, важливість самодосліджень та пошукових напрямків творчості, здійснила професійний аналіз авторських текстів. Поміж іншого Олена Валентинівна відзначила і той факт, що: «Ми маємо усвідомлювати – якщо не читати якісних текстів, нас почнуть поглинати тексти неякісні – низької проби та звучання». Адже щодня нашу свідомість штурмує величезна кількість примітивної інформації, наприклад, реклама, масова поп-культура. Питання – чи опустимося ми до цього рівня, чи захочемо іти іншим, власним шляхом.
Учасники тренінгу, а це: Катерина Буцька, Олександр Ярмак, Олександра Чорна, Наталія Клименко, Тетяна Білоброва, Руслан Кренов, Марія Лагода та Ганна Кревська змогли поуправлятися у асоціаціях, які викликає в їхній уяві слово творчість на прикладі алітерації власного імені, провести спаринг-тест, дати неупереджену, професійну оцінку власним творам та доробку своїх колег.
Цікаво, що під час праці з цитатами відомих людей, які стосувалися позиції творчої особистості, найбільше переваг отримала думка Григора Тютюнника: «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові» та крилатий вираз Мішеля де Монтеня: «Зміст моєї книги – я сам».
Власне, всі учасники зійшлися на думці, що творчість (особливо поезія) справа не проста. Адже вимагає від автора хисткої рівноваги між професійною огранкою та емоційним наповненням твору.
Під час обговорення авторських текстів учасники семінару Марія Лагода та Ганна Кревська отримали несподівану нагоду спробувати себе у якості модераторів дискусії. Приємно, що попри різні погляди, а інколи навіть полярне світосприйняття учасників, емоційна толерантність та продуктивна полеміка до певної міри об’єднали усіх присутніх у спільне коло спілкування, де кожен відчув важливість та унікальність свого Голосу.
Ганна Кревська,   
м. Лубни
Твори учасників


Олександра Чорна

***
А мені підморгнув у парку
кокетливо так… Ліхтар.
Я схожа, либонь, на казкарку?
Не вірите? Ну і нехай.

Снували повз нас перехожі,
туманом сповиті… Боже!
Не усміхнувся жоден.
Та нам з Ліхтарем і не шкода.

Я і собі підморгнула:
самотність, одна на двох,–
то лиш півкраплі суму,
а не гіркий ковток.


***
Це не чудо, це чад, 
Я боюся такого кохання.
Ліна Костенко

..Твій чар, як чад, –
у ньому задихаюсь;
душевний чат
сплітає голоси
в тугий клубок,
що муляє у грудях
і горло обпікає як вогнем...
Чатуєш ти у кожному провулку,
між всіх думок вплітаєшся і от…
Я  розчахнулася, як дерево у бурю…
А далі що?..
А далі щось та буде...

***
Ходімо трусити зорі:
сю ніч на них урожай,
хутчіше стуляй долоні,
душу мерщій напинай,
а взимку наваримо чаю,
влаштуєм солодкий стіл
і будем дражливі хмари
дражнити повидлом із зір.


Ганна КРЕВСЬКА: «… А кордон у кожного свій». 


На дальні кордони
На дальні кордони шукаю коня,
на дальні кордони.
Копитами осінь торкається дна,
стара та голодна.
Тримаю за повід чи іній, чи сніг –
тримаю за повід.
А нас не покличуть, ми наче чужі,
як літні підводи.
Той кінь все молотить, і мливо – навкруг,
морозяне мливо.
Воно і мене, й льодяного коня
попоною вкрило.
Покличте зі стайні, нехай ми чужі,
покличте зі стайні!
Морози – уздечкою, кінь – по стерні,
попона – остання…

виТИнанки
Я падаю згори,
мені летіть – до низу,
на лівому плечі –
краплина снігурів.
І ближчає земля,
і ходять по карнизу
сновидами морозяні
старці.

Ти ходиш по душі,
у тебе теплі п’яти,
подзенькує хода
монетами циган.
А зранку скаже хтось,
мов золотий заплатить:
то янголи ходили -
дзеленькали для нас.



Олександр Ярмак

***

Вдох… Выдох…

Воздух сдавленный диафрагмой насыщен феромонами…

Пар изо рта

Кровь пульсирует в висках с грохотом и со стонами


Вдох… Выдох…

График кардиограммы скачет в разных направлениях
Расширенные зрачки…

                                          Мозга полное поражение…

Метроном сломался…
Сердца такты сбиваются
Клетки тела бунтуют и разрываются

Фатальное притяжение двух ядер планет…

Вдох… Выдох…

Во внутреннем мире рассвет

Вдох… Выдох…

Со скоростью света бегают мысли в моей голове
Ни одной ухватить не могу
не до них мне!


Зажег свечу…
Поставил на стол…
Медленно плавится воск

Часы безжалостно стрелкой впиваются в мозг


Голос пропал…
Я кричу до разрыва  гортани!

Но я нем…
Не сказать о том что ощущаю словами

Диссонанс в голове…
Крик души в пустоту…

Капля за каплей…
Стакан чувств переполнен…

Я от жажды один глоток украл!

Какой ты на вкус запомню…

Раскаленная земля под ногами хрустит
не вертится

Вдох… Выдох…

Воздух в атмосфере горит и колеблется
Вдох… Выдох…


Тяжело дышать
Но хочу жить!

Я теряю пространства и времени нить…

Гарпуном сквозь грудную клетку пробил дорогу!

Я умею любить
Сердце сжалось в тревоге

Я задыхаюсь…
Ловлю языком последний глоток кислорода!

Я наслаждаюсь
Подымая взгляд к неба сводам…

Вдох…


Немає коментарів:

Опублікувати коментар