Семінар, який відбувся!

Виміряти ефект від участі у літературному  семінарі буває непросто. Адже кожен ставить свої запитання й має власні очікування.
Можливо, саме тому кожен такий захід особливий, несхожий на інші? Таким його роблять учасники. Чому вони зможуть навчитися, на які запитання знайдуть відповіді, значною мірою залежить від них самих. Від їх активності, вмотивованості, зацікавленості.
12 січня відбувся семінар "Творча людина у сучасному світі", в якому взяли участь 10 авторів: Альбіна Гудько, Надія Вовк, Анна Єгорова, Ірина Жук, Дмитро Карєлін, Андрій Карпенко, Анна Клименко, Сергій Макаренко, Валерія Мамай, Олександр Пушко.
Спасибі за конструктивну дискусію, щирість, відкритість, оригінальність!

Далі - твори учасників.

Анна Єгорова 

Місто, жебрак і безхатній пес

Колись затемна
Стомлене місто
Стиха стежило як
Ніжно й ретельно
Маленьку кіску
Заплітав
Собаці
Бідняк

Занедбані пасма
Вельми старанно
перебирав добродій
«тепер ти в нас
доглянутий  гарний
єдиний у всій породі»

й отримавши дружній
плескіт по спині
мов заклик на добру вдачу
у темінь рушив
кудлатий зайдисвіт
і гавкав подяку собачу

тоді затемна
стомленим містом
Розчулений пес
Гасав
гасав
Допоки
Не розплелася
Єдина в породі
Коса.


Альбіна Гудько

Хтось

В моїй душі живе маленький Хтось,
Він вередливий дуже і ледачий...
Чия ж вина, що в нього така вдача,
Що виховати добре не вдалось?

От узялись за нього б хоч на мить,
То був би Хтось далеко не лінивий!
А так, маленьке кучеряве диво
То вередує, то, згорнувшись, спить...

Хоч має справи безтурботний мій,
То байдикує, вереда ледача!..
Чия ж вина, що має таку вдачу
Маленький Хтось, що у душі моїй?


Дима Карелин

Звездная ночь Винсента Ван Гога

Ночь медленно капала из горлышка дня липким портвейном
привокзальные звезды плелись за мной следом как бродячие псы,
лапы которых дрожат, промокая в нефритовых лужах февральского неба.

Воздух становился все старше, вот его лысина уже покрылась сединой
и он дышит мне в затылок, и шепчет заклинания проклятых ситхов
чьи световые мечи затупились на сломе эпох.

Горстки безмолвного пепла, что хранит дух поверженных статуй
хрустят под ногами как юная дева на мужеском ложе,
и где-то в сенях накрывают святую вечерю.

Я вдыхаю лоснящийся запах, обдуваемый всеми ветрами,
а полночные звезды скулят под ногами
ожидая, что я их замечу.

Добрый мальчик в окне надевает пижаму, улыбаясь
свисает с балкона и кричит мне восторженным эхом
что-то странное. С легким волненьем я прошу повторить
но он сгинул, растворился во чреве балкона из прогнивших осиновых досок.

Ночь лукаво пьянит своим сладким дурманом,
впереди лишь безликие тени от фонарных столбов, да поникшие ветви
столетних беззубых деревьев.

Ірина Жук

Я вип’ю день
Я вип’ю день, немов холодний чай,
Крижальце смутку лиш на дні залишу.
Скажу йому полегшено: «Прощай»
Й занурюся в терпку, вечірню тишу.

Картатий плед поділиться теплом,
А згодом відчиню малу фіранку.
Щоб дня терпкого більше не було,
Додам я цукру в спорожнілу склянку…


Валерія Мамай 

Не боли мені

Вивчи мене напам'ять і з виразністю перекажи.  Я, зрозуміло, не твій, зачитаний до дір, Бальзак, та все ж.  Мені так бракує цієї осені твоїх міцних тенетів, глазурованих поглядів та віршів. Ось чим я любила ласувати після шостої, моє улюблене тістечко, смачніше за тірамісу, моя улюблена дієта. Тебе не забороняли, та тобою не залякували.
Перепиши  мене по пам’яті, якщо, звичайно, згадаєш хоч речення. Я досі не знаю, чи ти мене слухав. А якби прислухався уважно – помітив би, ти - все і навіть більше. Адже у цих трьох нікчемних літерах не вмістити тебе, там тісно. Ти лише одним необачним дотиком штовхнув у прірву.  У прірву мого щастя.
Заримуй мене, як свій фірмовий сонет, підбери найпоетичніші рими. За гіперболами з оксимороном я сховаю свої гордовитість та лінь. Я знаю, ти їх терпіти не можеш.
Вклади мене спати і поцілуй  у щоку, я так втомилась. Ти забрав крила, а ходити я більше не вмію.
Прокричи мене на все місто. Я відчуваю, ти пам’ятаєш ритм мого серця. Це ти змусив його бути слабшим.  Обійми мою душу та пригости своїм індійським чаєм. Вона просила переказати, що сумує. Я тепер її  закрила у шухляді, там темно, пилючно. Їй  моторошно.
Знайди мене у  затертому атласі, координати були лише в тебе.
Виріж мене трафаретом звідси, тільки прошу, зроби це майстерно, з філігранністю ювеліра. Тобі це під силу. Можливо, хоч якось я стану ідеальною.
Прошу, не боли мені.
Вилий мене, як використаний реактив. Адже все. Крапка. Награлися. Експеримент  закінчено.
І поки я  справді з глузду не з’їхала, перекажи мене хоч реченням.



Надія Вовк

***
Останній акорд б’ється в серце пораненим птахом.
Позбиравши накришене світло, я іду крадькома
Тротуарами літа, укріплюють місто мурахи.
Серед тисяч людей рівних з небом у світі нема.
Крижаніє вода. Гомонить тихо-тихо до мене.
Скоро вітер закриє ворота колишнього світу.
На пів тона тихіше життя лоскотатимуть клени,

Цього року востаннє  розмовлятимуть квіти.
Cкоро долоні дерев запалають червоногарячим,
Ще не випили літа, вже кажуть нам: «досить».
Залишилась на дні лише крапля… тим паче
Годинникова стрілка уже пише «Осінь».


Сергій Макаренко

***
Я видел её впервые,
Она щекотала струны,
Глаза её карью выли.
Фонтан выплёвывал струи.

Чувство бывает навылет,
Ходишь потом, кровоточишь...
Я видел её впервые,
Она сморкалась в платочек.

Быть может, её я на Вы лет
Двадцать бы звал стесняясь,
Кольцо б золотое вылил
Ей на безымянный палец.

Ложился б мостом на рвы ей…
…она доиграла Брамса.
Я видел её впервые
И словно с нею прощался...

Андрей Карпенко


Другой город

Время ушло, этот город другой,
Пропитан морозом, усыпан листвой.
По-летнему теплым он в памяти был,
Но в миг изменившись, он тихо остыл.

Знакомые улочки, тени домов,
Восстали как будто из камеди снов,
Которая, кольцами дыма растает.
Сознание словно картинки листает,

И серой цепочкой уходят часы,
А дни - это призрачной книги листы.
Пронизан морозом, укутан листвой,
Город, который на миг стал другой.

Олександр Пушко

***
Розламається берег
 моєї ріки –
 зашумлять сто вітрів
 у печері
 в печалі
 засурмлять
 защемлять
 і погасять свічки
 і засвітять свої
 на новому причалі

 на сувої доріг
 причаївся едем
 пролягла магістраль
 на гранітні
 скрижалі
 віддалась
 відбулась
 наче цвіт хризантем
 розсипається світ
 із гірського кришталю