став письменник, журналіст, редактор, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка й цілої низки інших почесних відзнак, відомий культурно-громадський діяч, краєзнавець, засновник премії «Глодоський скарб» Григорій Джамалович Гусейнов.
Вітали його ректор університету доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови М. І. Степаненко, кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри української літератури В. А. Мелешко, викладачі кафедр української літератури, української мови та журналістики. Бібліотека вишу підготувала розлогу виставку творів Григорія Гусейнова та його редакторського проекту – журналу «Кур’єр Кривбасу». Присутні на заході освітяни міста і області вбирали кожне слово письменника, щоб донести його своїм педагогічним колективам та учням, а студенти факультету філології та журналістики засипали гостя безліччю цікавих запитань, водночас потішивши своєю начитаністю, знанням літературного процесу, небайдужістю до розвитку українського художнього слова.
Відбулася цікава розмова, яка охопила віхи життя і творчості майстра пера, проблеми сучасної журнальної періодики та книговидання, розвитку новітнього українського письменства й творчості молодих авторів зокрема.
Григорій Джамалович повідав про своє родове коріння – батька-азербайджанця з багатодітної родини переселенців, у час війни ув’язненого фашистами й викупленого з неволі, щоправда, уже з сухотами, молодшим братом. У своєму дитинстві він не натішився спілкуванням з цією дорогою людиною: тата забирала безконечна робота або ж лікарня, а в 9-му класі й узагалі осиротів. Проте свою азербайджанську кров відчуває й шанує, багато років підтримує дружні стосунки з Конгресом азербайджанців України, завдяки їхньому сприянню навіть утілює деякі свої видавничі задуми. А втім, судилося говорити мовою матері, стати українським письменником і чимало зробити для розвитку культури рідного краю.
У літературу прийшов не зразу, хоч і закінчив філологічний факультет Одеського державного університету, завжди багато читав: спочатку ступив на журналістську стезю, а відтак у сорок років почував себе ще «молодим автором». Одначе Бог таки вивів на письменницьку дорогу, і нині здається, що він усе життя набирався енергії на творчість, виношував свої тексти. «Книги, – твердить митець, – це продовження мого світу, пишу їх, щоб звільнитися від думок, почуттів, огрому різної інформації, хоч, мабуть, усе одно не вдасться в усьому виговоритися, багато заберу з собою і на той світ».
Своєю метою Григорій Гусейнов обрав вироблення художньо-документального формату літератури, заснованого не на сфантазованій фабулі, а на історичному матеріалі, що, в принципі, природно для письменника-журналіста. Свої твори, услід за Володимиром Кашкою, він схильний більше називати «робітнями», а не романами, настільки в них багато праці, пошуку, зусиль із відновлення історичної правди, оживлення фактів. «Наше пробування в цьому світі – це суцільний ланцюг утрат, забуття імен, постатей непересічних людей, які мали освіту, талант, неабияку волю, робили великі справи, були воістину подвижниками. Творами я хочу перервати цей потік безпам’ятства, адже інформація про них може так багато дати сучасному поколінню, нашій культурі в цілому. Ось про кого мої «Незаймані сніги», «Повернення в Портленд», інші книги…», – говорить письменник.
У цьому ж напрямку Григорій Гусейнов скеровує і діяльність ще одного свого дітища – журналу «Кур’єр Кривбасу», який виходить із березня 1994 року й невдовзі відмічатиме двадцятиліття. Головний редактор ділиться проблемами, які добре відомі кожному українському видавцеві, розповідає про свою надійну творчу команду високих професіоналів, котра і йому додає ентузіазму в роботі, дещо з’ясовує і з видавничої політики «Кур’єру». А це передусім акцентування на маловідомих чи призабутих іменах і ще не опублікованому (так, були, приміром, підготовлені серії чисел, присвячених Еммі Андієвській, Тодосеві Осьмачці, як нині – Юрієві Косачеві); на творчості молодих (колись такими молодими і незнаними потрапили на сторінки журналу Оксана Забужко зі своєю прозою, Юрій Андрухович з армійськими оповіданнями, митці трагічної долі Юрко Ґудзь, Володимир Кашка, Олесь Ульяненко; сьогодні ця рубрика так само відкрита для нових і ще не окріплих голосів у літературі); на перекладах із різних літератур світу (у цій справі допомагають Богдан Осадчук, Олекса Логвиненко та багато інших фахівців). Багато вдячних слів адресував Григорій Гусейнов канадському літературознавцеві й дослідникові творів української діаспори, письменникові Марку-Роберту Стехові, який є ініціатором публікацій та постійним автором журналу. Усім же, хто займається непростою справою видання літературних журналів, і Полтавському педуніверситету зокрема, авторитетний редактор-видавець побажав терпіння, оптимізму, віри в свою справу, адже таким чином закладається слід сьогодення в історію України, так твориться культура, хоч і вимагає значних зусиль.
У цікавій бесіді письменник висвітлив чимало фактів з українського літературного життя, звірився у своїх смаках та мистецьких інтересах і навіть привідкрив святая святих творчих планів: збирає матеріал, зокрема й на Полтавщині, для нової книги про Марка Кропивницького.
Молодіжно-освітянська аудиторія з увагою сприйняла щирі й глибокі розміркування письменника, захопилася його невсипущим духом і працездатністю, чесною громадянською позицією. Тож під кінець розмови було домовлено про чергові зустрічі.
Галина Білик, старший викладач кафедри
української літератури ПНПУ імені В. Г. Короленка
Немає коментарів:
Дописати коментар