Юні голоси в поезії Полтавщини

Олександр ПУШКО

       Великий геній Слова, класик української літератури Олесь Гончар сказав: «Культура – явище набагато складніше, аніж декому уявляється. І життєва вона лиш тоді, коли твориться зусиллями різних поколінь, де мудрий сивий досвід єднається з чистою світанковою юнню».

        Уже вдев’яте на Полтавщині відбувся обласний літературний конкурс «Собори душ своїх бережіть» присвячений пам’яті Олеся Гончара. Конкурс, ініційований обласною організацією Національної спілки письменників України, щороку активізує наймолодший творчий потенціал і об’єднує молодих літераторів-початківців різних куточків щедрої на таланти Полтавщини. Варто зазначити, що конкурс проводився в двох номінаціях «Поезія» та «Проза, драматургія» та в двох вікових групах: молодшій (учні 8-11 класів) та старшій (студентство і молодь до 30 років). Цьогоріч на літературне змагання свої роботи подали близько 80 учасників старшої та молодшої вікових груп.

        Переможцями ІХ обласного літературного конкурсу «Собори душ своїх бережіть» стали: номінація «Поезія» (молодша вікова група): 1 місце – Олена Білик; 2 місце – Тетяна Мальченко, Олександр Ярмак; 3 місце – Діана Лагута, Марія Урста, Марина Титаренко; номінація «Поезія» (старша вікова група): 1 місце – Сергій Макаренко; 2 місце – Костянтин Матієнко, Тетяна Кошова, 3 місце – Тетяна Пидорина, Аліса Гаврильченко; номінація «Проза» (молодша вікова група): 1 місце – Надія Вовк; 2 місце – Олена Стовба; 3 місце – Марина Єщенко, Еліна Дешева; номінація «Проза» (старша вікова група): 1 місце – Анна Стрілко; другого місця не присудили; 3 місце – Володимир Захаров, Світлана Оленець.
       До вашої уваги – добірка віршів молодих авторів, що ввійшли до когорти переможців конкурсу «Собори душ своїх бережіть – 2013». «Моя професія – мислити. Мислити образами», – говорив Олесь Гончар. Кожен із презентованих тут авторів теж робить спроби оригінально мислити, шукати свої образи, стиль у письмі, цілісність почерку та врешті-решт самих себе…

Олена Білик
м. Полтава

* * *

Риби, і рухи, і білі мальовані персні…

Золотом литі оправи й дзвінкі циферблати…

Люди, човни і дороги, запалені в вересні,

Двері в стіні, і палати, палати, палати…

Йти, мандрувати, спіраллю вкрутитись у мури…

Бігти за Голосом, світла триматися оком…

В цьому театрі і досі – все маски й котурни?!

Але доволі! Поріг. Лабіринт за півкроку.

Блимати, сяяти, пломенем братись, палати…

Вічно горіти – за те, що кортіло з’явитись,

Шати чуттів одягнути і світ зсередини пізнати…

Страшно? Нема вороття. Тільки мить помолитись!..

Сергій Макаренко
м. Полтава

* * *

Розцвіли у Полтаві каштани,

Невимовною фарбою днів.

Шелестять кавалери ошатні

Заспокоюють вишень-удів.

Розчарівнілись наші каштани,

Розгулялись у душах людей

Що печалі важкі – аж тануть

У осінньому блюзі алей.

Розпустились в Полтаві каштани,

Розлилися, як Ворскли притоки.

Ти малий, а вони – велікани,

Зеленющі хребти цвітоокі.

Розцвіли у Полтаві каштани…

Чи то ми розцвіли, полтавчани?

Тетяна Мальченко
смт Котельва 

* * *

Думки вбивають. Жадібно й жорстоко.

Катують до агонії вночі.

Ну, скільки ще – години, тижні, роки?

Душа до безсвідомості кричить.

Ілюзії прожитого – знущання –

Беруть в полон, ідуть на абордаж.

Думки вбивають. Холодно й безжально.

І десь зникає награний кураж.

І на струні, натягнутій, як завше –

Як на межі. І спогади болять.

Думки вбивають. Просто так. Ні за що.

Без страху, без причин, без каяття.

Олександр Ярмак
м. Полтава

* * *

Тамую подих… Прислухаюсь до життя…

Воно шепоче щось мені на вухо…

Поза межею мого сприйняття

Ідею світу моє серце слухає!

Блукаю в тиші по глухих кутах…

Моя в’язниця – то лише уява!

Де світ ілюзій – там панує страх,

Та справді на життя не має права!

Перед безоднею стою і шаленію –

Я вірю голосу, а не слабкому зору!

Я – справжній! Закликаю діяти!

За крок чекають сходи вгору…

Тетяна Кошова
м. Гадяч

* * *

Дошкуляє дощовий дурман.

Закружляли жовті заметілі.

Полум’я палке п’янких троянд –

Почуття високі, чисті, білі.

Тихо тиша темряву пряде.

Навіть дотик зараз дисонує.

Хочеться в нікуди. Де мене

Вже ніхто ніколи не почує.

Діана Лагута
с. Великі Будища

* * *

Падав сніг на сніги,

Наче біле забілював білим.

Падав сніг навкруги

І летіли сніжинки, летіли…

Падав сніг до руки,

Цілував прохолодно долоні,

А слова і думки

З ним літали у вальсові сонні.

Я стояла одна.

Знов сніги вітерець поколише.

Падав сніг у слова

І мовчав, і мовчав мені тишу...

Аліса Гаврильченко
м. Кременчук

* * *

Серпень серпом розрізав димчасті хмари.

Впали птахи за обрієм, там, де вирій.

Вислухай, друже, тишу, яка вже марить.

Вислухай осінь літню в моїй квартирі.

Випий серпневий хакі в салоні темнім

До бурштинових плям на зелених стінах.

Я б до тяжкої не поверталась теми,

Тільки інакше не розумієш нині

Стан мій душевний, погляд, що завтра бачить,

Від сьогодення далі усе відходить.

Втім, ти навряд чи думку мою, навряд чи

Зловиш в ясну перед дощем погоду…

…Вгадую кожний порух, твій кожний намір,

Страх потаємний перед новим і дивним.

Серпень серпом розрізав мости між нами.

Тишу заповнив холод. Осінні зливи…