29 березня 2014

Тетяна Бондаревська: «Уродженці Кобеляччини, осяяні Шевченковим ім’ям»


Тетяна БОНДАРЕВСЬКА1


Список лауреатів Шевченківської премії за всі роки її існування налічує більше шестисот персоналій та колективів. Серед відзначених — шість уродженців Кобеляцького району Полтавщини.

КОБЗАР НАРОДНОГО ДУХУ
Поезія – літературний жанр, доступний не кожному. Лише обрані Богом мають дар відчути висоту слова, його силу, мелодійність і сповна передати у лаконічній віршованій формі вагомість думки. Цьому неможливо навчитися в університетах.
Син кріпацький і незаперечний Пророк України Тарас Григорович Шевченко мав той Божий Дар. Променем його дорого­вказівної Зорі уже близько двох століть керуються спраглі до відстоювання «…правди і волі», хто всім розумом осягнув глибину Шевченкового слова. Найпотаємніші струни душі кожної гідної людини зачіпають римовані роздуми Тараса. Виокремити хоча б ось цей уривок з вірша «І мертвим, і живим…»:
«Я ридаю, як згадаю діла незабутні
Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути,
Я оддав би веселого віку половину.
Отака­то наша слава, слава України.
Отак і ви прочитайте, щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились високі могили
Перед вашими очима, щоб ви розпитали,
Мучеників: кого, коли, за що розпинали!
Обніміте ж, брати мої, найменшого брата, —
Нехай мати усміхнеться, заплакана мати.
Благословить дітей своїх твердими руками
І діточок поцілує вольними устами.
І забудеться срамотня давняя година,
І оживе добра слава, слава України,
І світ ясний, невечірній тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!».
Донині немає поезії рівної творам Тараса Григоровича.
«…Не кожен може бути Шевченком.., це ясно. Але кожен владен розпорядитися своїм життям так, щоб жити на повну напругу», — записав у свій «Щоденник» 25 січня 1969 року письменник Олесь Гончар.
Жити «на повну напругу», як Великий Кобзар, — значить бути щирим правдолюбом, працьовитим патріотом країни. Таким, що вносить у розвиток національної культури, освіти, економіки Тарасове Зерно всеоб’ємної Любові.
У РІК СТОЛІТТЯ ВІД ДНЯ СМЕРТІ
1961 рік був безпрецедентним за масштабами вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Століття від дня його смерті стало приводом для проведення шанобливих урочистих заходів, і не лише в Україні… Цього ж року, за спонукання спілки письменників України, основну ноту в якій вів Олесь Гончар, було встановлено щорічні республіканські премії імені Т.Г. Шевченка. Присуджувалися вони за високохудожні твори літератури, журналістики, образотворчого мистецтва, музики, театру, кіно, які визнані та високо оцінені громадськістю. 23 квітня 1969 року республіканські премії ім. Т.Г. Шевченка та республіканські державні премії з архітектури перетворено на Державні премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури. Від 1977 року додано ще три премії — в галузі журналістики і публіцистики, теорії та історії літератури, театрального мистецтва. У 1982 році встановлено додатково ще одну премію за кращий твір літератури і мистецтва для дітей та юнацтва. У 1997­99 роках була запроваджена й Мала Державна премія України ім. Тараса Шевченка, яка присуджувалася за кращий творчий дебют молодим митцям віком до 35 років.
СЛАВА КОБЕЛЯЧЧИНИ
9 березня 1962 року Державною премією за роман «Людина і зброя» нагороджено письменника, громадського діяча, академіка АН УРСР, Героя Соціалістичної Праці, учасника бойових дій Великої Вітчизняної війни Олеся Терентійовича Гончара. В багатьох біографічних джерелах зазначено: народився в с. Суха Кобеляцького району на Полтавщині. Перші новели, з якими ввійшов у літературу Олесь Терентійович — «Іван Мостовий», «Стокозове поле», оповідання «Черешні цвітуть», «Пальма» й ін. приваблювали ліризмом, увагою до цілісних людських характерів. Вони відносяться до періоду творчості 1938­41 рр. Протягом 1946­49 років Гончар створив трилогію «Прапороносці», за яку нагороджений двома Державними преміями СРСР, та повість «Земля гуде» і ряд оповідань та новел. Протягом 50­х років письменник виступав з оповіданнями та новелами, які ввійшли в збірки «Південь» (1951), «Новели» (1954), «Чари­комиші» (1958), «Маша з Верховини» (1959) і повістями «Микита Братусь» (1951) та «Щоб світився вогник» (1955). Зображуючи у своїх творах скромних трудівників, він оспівує їхню працю, чуйність і довір’я до людини. Основними творчими здобутками 50­х стала дилогія­романи «Таврія» і «Перекоп» (відповідно 1952 і 1957 рр.). Новим значним твором письменника є роман «Людина і зброя» (1960), згодом романи «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976) і повісті «Бригантина» (1973), «Твоя зоря» (1980). У 60­х роках Олесь Терентійович публікує ряд новел — «Геній в обмотках», «Ніч мужності», «Народний артист» та ін. Творчість Олеся Гончара належить до загальновизнаних досягнень української літератури. Твори перекладено багатьма мовами світу.
Уродженцем Кобеляччини вважається і виходець із села Юрків, яке після адмінреформ 30­х увійшло до Козельщинського району, — Андрій Васильович Головко. У його творчому арсеналі романи «Бур’ян» (1927), «Мати» (1932), «Артем Гармаш» (1960), збірки нарисів та оповідань — «Бойові епізоди» і «Дружба» (1942), повісті «Зелені серцем» і «Пасинки степу» (1924), «Діти Землі і Сонця» (1922) та ін. Він — автор п’єси «В червоних шумах» (1924), «Райське яблуко» (1946). За мотивами його творів написано сценарій «Коли зустрічаються двоє» (1956), кіноповісті «Скиба Іван» (1934), «Митько Лелюк» (1937) і «Літа молодії» (1940). Головко в своїх творах обстоює ідею збереження людяності, принципів честі, благородства, милосердя, добра, застерігає від розламу тонких дитячих душ.
Премією ім. Т.Г. Шевченка Андрій Головко нагороджений 1969 року за роман «Артем Гармаш».
А.В. Головко визнаний майстром широкої епічної розповіді, тонким психологом, знавцем народного життя, мови. 1979 року Спілка письменників України встановила щорічну літературну премію ім. А.В. Головка за кращі прозові твори року.
Солошанин Павло Архипович Загребельний — письменник, учасник Великої Вітчизняної війни — відзначений найвищою українською нагородою за романи «Первоміст» і «Смерть у Києві» у 1974 році. Працював журналістом, його літературні доробки друкувалися з 1949 року. Перша книжка — збірник «Каховські оповідання» (1953). Після новелістичних книжок — «Степові квіти» (1955), «Учитель» (1957), повістей «Марево», «Там, де співають жайворонки» (обидві — 1956), «Долина довгих снів» (1957), публікує повість «Дума про неминущого» (1957), збірник «Новели морського узбережжя» (1958). 1959­ого виходить у світ роман «Європа 45», а 1961­ого — «Європа. Захід». У романах «Шепіт» (1966) і «Добрий диявол» (1967), присвячених прикордонникам, Загребельний розвиває пригодницьку лінію. Досить помітним здобутком письменника, як і української прози, є його твори «Спека» (1960), «День для прийдешнього» (1963), «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Намилена трава» (1974).
Згодом письменник художньо заглиблюється в історію і створює такі романи, як «Диво» (1968), «Первоміст» (1972), «Смерть  у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я — Богдан» (1983)…
Загалом творча спадщина Павла Загребельного налічує більше сорока великих творів. Своєю творчістю Павло Архипович стверджує самоцінність людської особистості.
1975 року Державну премію ім. Тараса Шевченка за концертні програми 1973­74 років отримала бандуристка, співачка, народжена в селі Старий Орлик (нині с. Радянське), Тамара Олександрівна Гриценко. Після закінчення в 1960 році Полтавського музичного училища ім. Лисенка вона працювала в ансамблі української музики при об’єднанні «Укрконцерт». 1965 року закінчила Київську консерваторію. З 1961 по 1993 рік — Тамара Олександрівна у складі тріо бандуристок Київської філармонії (разом з М.Ф. Голенко і Н.Д. Писаренко), з 1993 — у складі дуету з Писаренко. У репертуарі — українські народні пісні, твори вітчизняних і зарубіжних класиків, сучасних композиторів.
У тому ж таки Старому Орлику народився в 1923 році іще один лауреат — Дмитро Григорович Сосновий. Він прославився оригінальністю створюваних проектів у сфері архітектури. У його послужному переліку не одна вагома робота. Та найкраща, що не має аналогів — та, за яку в 1982 році Дмитра Григоровича і робочу групу, в якій працював архітектор, нагороджено Державною премією ім. Тараса Шевченка. Високу нагороду отримано за використання мотивів народної творчості при створенні приміщення музично­драматичного театру ім. Івана Яковича Франка в місті Івано­Франківську.
1985 року, разом з архітектором, керівником авторського колективу Д. Попенком та інженером­конструктором І. Пуховою, лауреатом Шевченківської премії став вихідець із села Сокілка, архітектор Леонід Федорович Лось. По закінченні Київського художнього інституту Леонід Федорович працював над проектуванням лікувального корпусу санаторію «Хмільник» Вінницької області, ряду клінік та лікарень у місті Києві, над створенням архітектурної частини пам’ятників І. Кудрі в с. Ревному Київської області, монументів воїнам­визволителям в смт. Лисянці Черкаської обл., та в с. Голоскові Хмельницької обл., спроектував пам’ятники Т.Г. Шевченку для міст Ужгород і Кременчук.
ДО ІСТОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ
Серед відзначених Шевченківською премією: 176 письменників — поети, прозаїки, драматурги, літературознавці, публіцисти; 129 діячів образотворчого мистецтва — живописці, графіки, скульптори, майстри народного мистецтва — гончарі, різьбярі, столяри­червонодеревники, вишивальниці, килимарниці та дослідники історії мистецтва; 107 діячів музичного мистецтва — композитори, співаки, диригенти, балетмейстери, хормейстери, артисти балету, 102 діячі театру і кіноактори, режисери, оператори, сценаристи; 80 архітекторів і конструкторів проектів, інженери комплексних ландшафтів, історики й краєзнавці, поліграфісти і музейні працівники, агроном­-озеленювач і партійний діяч М.С. Хрущов. Лауреатами також стали 8 хорових колективів.
Премією відзначено шість видатних зарубіжних діячів культури.
Національна премія України ім. Тараса Шевченка — найвища творча відзнака в Україні. Освячена іменем Великого Кобзаря, ця творча нагорода має незаперечний авторитет в усьому світі.
Літературознавець, критик, громадський діяч, лауреат премії ім. Тараса Шевченка Іван Дзюба написав у своїй передмові до енциклопедичного довідника «Шевченківські лауреати 1962­2001»: «В день народження Тараса Шевченка, 9 березня, Україна узнає імена нових Шевченківських лауреатів (список публікується в пресі, про нього повідомляють інші засоби масової інформації). Цим не лише підсумовуються культурні здобутки року, а й віддається світла данина пам’яті геніальному поету і художнику».



1 Тетяна Бондаревська — член Національної спілки журналістів України, директор Літературно-меморіального музею-садиби Олеся Гончара (с. Суха, Кобеляцький район, Полтавщина).

Немає коментарів:

Опублікувати коментар