Коли присвічують
сніги верхів,
можна ще трохи
йти в сутінках.Василь Герасим’юк
У суботу, 29
листопада, в Києві, у неопалюваному залі Міжнародного центру культури і
мистецтв, більш відомого як Жовтневий палац, відбувся VІІ позачерговий з’їзд
Національної спілки письменників України (НСПУ). Майже 400 делегатів з усіх
куточків України прибули на з’їзд, аби обрати голову та Правління Спілки,
затвердити нову редакцію Статуту, заслухати звіт керівництва й ревізійної
комісії НСПУ і т.п.
На з’їзді були
представники окупованого Сходу, кримськотатарської спільноти, письменники з
Білорусії, Ізраїлю, Словаччини і навіть – міністр культури України. Приємно
було побувати серед такого шанованого загалу і нашій делегації – Полтавській обласній
організації НСПУ (у складі десяти осіб: Леонід Вернигора, Лідія Віценя, Олена
Гаран, Марина Кононенко, Олександр Міщенко, Ігор Моісєєнко, Олександр Пушко,
Володимир Слєпцов, Микола Степаненко, Наталія Трикаш). Побачити і
сфотографуватися із легендами української літератури (Юрієм Мушкетиком, Романом
Іваничуком…), зустріти своїх однодумців, з якими останнім часом спілкувалися
лише в Мережі.
Під час
реєстрації кожен делегат отримав свій мандат і значок із символікою з’їзду.
Перше враження,
коли зайшла в зал – більшість делегатів самого поважного віку. «Ой, мамцю,
серед наших – наймолодші», – подумалося мені. Думку згодом підтвердила
статистика: 250 осіб – вік 45-60 років, 138 – 60-70 років. Кажуть, попередній
з’їзд був іще «древнішим». А серед нас був дійсно наймолодший делегат –
22-річний полтавський поет Олександр Пушко. А ще з’ясувалося, що наша делегація
найбільш «жіночна». Із 42-х делегаток з’їзду у полтавську «десятку», на чолі з
головою осередку – Оленою Гаран, увійшло аж четверо жінок.
Безперечно, центральна
подія з’їзду – вибори нового голови. Спочатку на «гетьманську булаву»
претендувало 4 кандидати, потім їх стало 7 (2 знялися), тож до перегонів дійшло
5. Нині друзі викладають у мережу підозри, що все було чітко розписано і
зіграно, як у театрі: хто і що буде говорити, як саме закликатиме до
голосування. Але то вже питання до обговорення в іншій статті…
Отже, НСПУ
очолив Михайло Сидоржевський – голова Київської міської організації письменників,
секретар НСПУ, творець «Української літературної газети». За нього на дев’ятій
(!) годині з’їзду проголосувало 249 із 371 присутнього (12 бюлетенів визнали
зіпсованими). У залі цей вибір зустріли аплодисментами і лише Сергій Пантюк
крикнув із місця: «Ви всі через рік будете плакати! Через рік вас звідси
винесуть!»
На сьогодні
Спілка налічує трішки більше двох тисяч членів, зменшившись за 3 роки майже на тисячу
осіб. Хтось пішов у небуття, хтось вийшов з «ідейних» міркувань. ЇЇ майно теж
значно скоротилося: із півсотні приміщень, що перебували на балансі по Києву,
лишилося менше десяти. Програні майнові суди з рейдером, що захопив половину
приміщення на Банковій, «продана» поліклініка на Рейтарській, та так, що Спілці
за неї треба ще й сплатити кілька мільйонів, кримські будинки теж забрані. Здивувало,
що після всіх «аудитів» та прямих питань: «То скільки ж боргів має Спілка?» прямої
відповіді на них ніхто так і не отримав. Лунала сума – 6,3 млн. грн., але не
від осіб, які б дійсно мали її назвати…
Попри все, цей
рік для Спілки – «ювілейний»: 80 років з дня заснування. Дата, як і сама НСПУ, в світлі останніх подій, часто сприймається неоднозначно. Але ж є у
Спілці дуже багато талановитих людей, прогресивних, сучасних… А відтак, дай,
Боже, аби поміж нас завжди лишалися ті «вершини», завдяки яким не страшно
заблукати в сутінках!..
Ганна КРЕВСЬКА,
член НСПУ та НСЖУ,
Лубни-Київ-Лубни